«ЄСПЛ визнав порушення Конвенції у справі «Хамбардзумян проти Вірменії» .

Даним рішенням було встановлено порушення статті 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя) та відсутність порушення статті 6 (Право на справедливий суд) КОНВЕНЦІЇ про захист прав людини і основоположних свобод.

«Будь-яке втручання в особисте життя може бути виправданим відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо воно здійснено згідно із законом, спрямовано на досягнення однієї з більш легітимних цілей, про які зазначено в пункті 2 статті 8, і є необхідним в демократичному суспільстві для досягнення будь-якої такої мети».

Про це йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Хамбардзумян проти Вірменії».

Дану справу у ЄСПЛ було розпочато за заявою громадянки Вірменії Каріне Хамбардзумян проти Республіки Вірменія. Заявниця стверджувала, що до неї були застосовані незаконні заходи таємного спостереження, а отримані в ході цього докази були використані у кримінальному провадженні проти неї, тим самим зробивши провадження несправедливим.

Каріне Хамбардзумян було засуджено до дев’ятирічного строку на підставі аудіозаписів, зроблених в процесі слідчих дій по справі, за якою її звинувачували у шахрайстві, отриманні неправомірної вигоди та замаху на посередництво в отриманні неправомірної вигоди.

Так, працюючи заступником начальника жіночого підрозділу виправної установи «Абовян», Каріне Хамбардзумян, за словами однієї з ув’язнених, вимагала від неї неправомірну вигоду в обмін на переведення до установи виконання покарань відкритого типу. Ув’язнена повідомила про це керівнику Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю поліції Вірменії. Того ж дня керівник Департаменту звернувся до суду Кентронського і Норк-Мараського районів м. Єреван з клопотанням про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Суд задовольнив клопотання, посилаючись на те, що для повного встановлення обставин злочину, про який йдеться, та виявлення причетних до нього осіб, необхідно здійснити оперативні та розшукові заходи, зокрема відео- та аудіо спостереження.

У ході слідчих дій такі докази були отримані поліцією та на підставі них Районний суд своїм вироком визнав Каріне Хамбардзумян винною у висунутому проти неї обвинуваченні та засудив до дев’ятирічного строку.

Водночас, під час провадження в Районному суді Каріне Хамбардзумян подала клопотання про вилучення із доказів аудіозаписів, зроблених в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, та відповідного експертного висновку. Вона стверджувала, що дозвіл на отримання аудіозаписів не був конкретним, оскільки не визначав її особою, щодо якої необхідно здійснити таємне спостереження. Вона стверджувала, що ухвала суду могла стати підставою для спостереження за будь-якою особою. Таким чином, було піддано таємному спостереженню без санкції суду, що порушує вимоги статті 23 Конституції, включаючи право на повагу до приватного життя та на таємницю повідомлень, а також статтю 286 Кримінального процесуального кодексу. Також вона посилалася на статтю 22 Конституції та статтю 105 Кримінального процесуального кодексу щодо допустимості доказів. Проте, твердження Каріне Хамбардзумян про процесуальні порушення у суді не були підтверджені.

Розглядаючи дану справу, ЄСПЛ наголосив, що будь-яке втручання може бути виправданим відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо воно здійснено згідно із законом, спрямовано на досягнення однієї з більш легітимних цілей, про які зазначено в пункті 2 статті 8 і є необхідним в демократичному суспільстві для досягнення будь-якої такої мети (Кенеді проти Сполученого Королівства (Kennedy v. the United Kingdom), № 26839/05, § 130, 18 травня 2010).

Формулювання «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певну підставу у національному законодавстві та був сумісний із принципом верховенства права, про який прямо сказано в Преамбулі Конвенції та був притаманний меті та цілі статті 8. Таким чином, закон повинен відповідати вимогам якості: він повинен бути доступним заінтересованій особі та передбачуваним щодо наслідків його застосування (Роман Захаров проти Росії (Roman Zakharov v. Russia) [ВП], № 47143/06, §§ 228-230, ЄСПЛ 2015 з подальшими посиланнями).

Щодо питання про те, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, ЄСПЛ повторює, що повноваження щодо здійснення таємного спостереження за громадянами допускаються згідно зі статтею 8 лише в тій мірі, в якій вони дійсно необхідні для захисту демократичних інститутів. На практиці це означає, що обмеження повинні бути адекватні та мати ефективні гарантії проти зловживань. Оцінка залежить від усіх обставин справи, таких як характер, обсяг та тривалість можливих заходів, підстави, необхідні для ухвалення рішення про їх здійснення, від органів, компетентних санкціонувати такі дії, здійснювати їх та контролювати, від видів засобів захисту, передбачених національним законодавством.

ЄСПЛ наголосив, що Суд повинен визначити, чи такі процедури контролю за санкціонуванням та реалізацією обмежувальних заходів є достатніми для того, щоб «втручання» дійсно обмежувалось «необхідним у демократичному суспільстві». Крім того, особливо важливо, щоб цінності демократичного суспільства були дотримані в найбільшій межі в наглядових процедурах, якщо не перевищуються межі необхідності такого втручання, зазначені у пункті 2 статті 8 (Квасніца проти Словаччини (Kvasnica v. Slovakia), № 72094/01, § 80, 9 червня 2009; та Кенеді (Kennedy), згадане вище, § 154). Інформація з сайту НААУ.